Яким повинен бути очільник Львова в часі війни і після війни?

Роздуми священника у переддень Страсного четверга

У ці святі й скорботні дні Страсного тижня християни всього світу зупиняють свій крок. Це дні тиші, роздумів, глибокого усвідомлення: у світі, який начебто так прагне справедливості, правди і миру, колись убили Бога. Не чужинці. Не невіруючі. А свої. Люди, яких Він створив. Народ, якого вів через історію, щоб привести до спасення. І ось — Його відкинули. І не просто відкинули, а поставили натомість божка — такого, який не заважав би їм жити так, як хотілося їм.

Це сталося не випадково. Це сталося за намовою первосвященників — еліти того часу. Людей, які не керувалися вже ні Торо́ю, ні навчанням пророків. Вони керувалися логікою впливу, страху перед правдою, а ще — бажанням контролювати народ, керуючи не світлом, а тінню. Вони знали, що якщо залишити Ісуса живим — народ пробудиться. А пробудженим народом не маніпулюєш.

Ці роздуми я пишу саме у переддень Страсного четверга, коли Церква згадує Тайну вечерю — той останній момент, коли Ісус залишив Себе світові у Таїнстві Євхаристії, даруючи не лише Хліб Життя, але й взірець лідерства: “Я між вами як Той, що служить” (Лк 22,27). Це — правдивий образ Владики. Не того, хто панує, а того, хто умиває ноги. Не того, хто збирає навколо себе аплодисменти, а того, хто молиться в агонії за своїх, навіть якщо ті засинають. Навіть якщо зраджують.

Львів — місто покликане до вищого

У такому контексті ми мусимо переосмислити, яким має бути очільник Львова — особливо в часі війни й після неї. Львів — це не просто культурний центр чи туристична принада. Це місто-меседж. Місто-місія. Місто, у якому християнство зросло разом із патріотизмом. І коли війна калічить наші тіла, ще небезпечніше, коли вона починає руйнувати дух. І саме тут, на цьому рубежі, стоїть влада.

Місто, яке базується на християнських і патріотичних засадах, повинно мати такого провідника, який не лише вміє керувати комунальними господарствами, але й провадити людей до гідності. Бо влада — це насамперед служіння. А провідник, що не служить, перетворюється на тирана або клоуна. Історія це вже бачила.

"Хто думає про рідний нарід, той повинен шукати способів, як з нього зробити святу націю." — Митрополит Андрей Шептицький

Соціальна допомога чи нове рабство?

Очільник Львова має не лише відновити зруйноване, а зцілити зранене. Але справжнє зцілення — не у грошовій допомозі, яка робить людей залежними і покірними електоральними одиницями. Справжнє зцілення — у відновленні гідності.

Тривала залежність від подачок перетворює людину на зручний механізм. Саме так уже роками вибудовується система в місті — соціальне рабство за лояльність. Але це — підміна спасіння на “хліб і видовища”. Це не Христос, це Варавва.

І тут, у серці Львова, знову стоїть Пилат і питає:

"Кого відпустити вам? Ісуса, що вчив любити, служити і будувати? Чи Варавву — того, хто живе заради маніпуляції, страху і контролю?"

Кого ми оберемо цього разу, львів’яни?

"Не досить бути лише добрим християнином у хаті своїй, треба бути ним і в громадському житті." — Митрополит Андрей

Будуймо тут, в себе в Україні, а не на чужині

Моє слово до вас, юні львів’яни. Ви — нащадки тих, хто стояв за віру, мову, землю і честь. Сьогодні вам кажуть: шукайте майбутнє у світах. Але скажіть чесно: хто тоді відбудує цю землю? Хто народить і виховає дітей, що будуть вільні? Хто захистить храми, школи, могили героїв?

"Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте,В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть." — Тарас Шевченко

Львів мусить бути містом, де не соромно родити дітей. Де є безкоштовні садки, доступні школи, глибока освіта, не лише професійна, а моральна. Львів має створити лабораторії майбутнього, а не бути вічним музеєм минулого.

"Не бійтеся великих завдань. Бійтеся маленьких людей, які нічого не роблять." — Блаженніший Любомир Гузар

Новий Львів — новий очільник з "новим серцем" (Єз. 36,26)

Щоби все це стало можливим — потрібно не лише критикувати стару систему. Потрібно вибрати нового лідера — з новим серцем. Лідера, що буде гідним цього міста. Людину, яка не боїться молитися, приймати непопулярні рішення, говорити правду, будувати на віковічних засадах.

Бо не буде українців — не буде України. Не буде правди — залишаться тільки декорації.

Єрм. Юстин Бойко, студит

Доктор богослов'я і патристичних наук