Кузик Андрій
старший викладач кафедри радіоелектронних пристроїв та систем Національного університету «Львівська політехніка».
заступник голови ГО «Опілля»
План
Вступ.
Історія написання книги «Архіпастир скітальців».
2. Іван Бучко – просвітитель українців.
3. Іван Бучко – заступник українців.
Висновки.
Список джерел.
Слава Ісусу Христу!
Преподобні та всечесні отці! Добірне товариство!
Вступ
Цими днями ми відзначаємо 50-ті роковини відходу у вічність церковного і громадського діяча, великого організатора, сподвижника та сучасника Слуги Божого Андрея, архієпископа Української греко-католицької церкви Івана Бучка.
Справді, мусимо сьогодні констатувати, що ця велична постать, яка по праву належить до плеяди видатних діячів Української Католицької Церкви, ще недостатньо висвітлена, недостатньо досліджена істориками та науковцями і належно не доведена до українського суспільства. Бо постать Івана Бучка – це наче зоря, зоря першої величини, яка має палахкотіти цілющим світлом прикладу, натхненного Всевишнім, прикладом служіння українському народу та Українській Церкві.
Титульні сторінки книги «Архіпастир скитальців Архиєпископ Іван Бучко», автор архієпископ УГКЦ / Мирослав Марусин, м. Львів, 2008.
Безперечно, причини такого несправедливого становища криються у далеких 30-х роках минулого століття, у тих складних сплетіннях як політичного, світського, так і релігійного життя цієї непростої міжвоєнної доби. Однак, мусимо і ми, нині сущі, взяти на себе частину цієї вини – коли буденна суєта та сірість часто відволікають нас від справжніх та важливих справ нашого спільного поступу. Поступу заради формування високодуховної спільноти, яка 400 років поспіль лише мріє і ніяк не може вибороти та збудувати собі єдиний спільний Дім, єдиний спільний Храм і єдину спільну Христову Віру.
1. Історія написання книги «Архіпастир скітальців»
Я виступаю тут перед таким достойним товариством у ролі представника однієї із численних громадських організацій Львова – від імені ГО «Опілля». Десь наприкінці 2007 року через певні спільні канали з головою цього товариства Василем Лабою зкомунікував чинний на сьогодні професор Духовної Семінарії Отців Василіян у Брюховичах о. Прокопій (Юрій) Лотоцький, а на той час – духівник української Папської колегії святого Йосафата в Римі. Отець Прокопій, власне, тоді шукав видавця для книги про архієпископа Івана Бучка. Виконуючи тоді, певним чином, роль кур’єра між автором книги архієпископом Української греко-католицької церкви Мирославом Марусиним та науково-видавничим центром громадської організації «Опілля», о. Прокопій періодично привозив зі собою багато як наочного матеріалу, так і усних рекомендацій і побажань від владики Мирослава. В роботі над книгою було використано чимало матеріалу, як Ватиканського архіву, так і приватного архіву владики Мирослава Марусина. Деякі документи вдалося відшукати з фондів Андрея Шептицького, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (м. Львів).
Наша спільна праця над книгою тривала, практично, до середини жовтня 2008 року і завершилася друком цього видання у поліграфічному центрі Видавництва Львівської політехніки зі загальним тиражем обсягом 1050 екз.
Під час презентації книг владики Мирослава Марусина у Римі, 2.11.2008.
Відтак, невдовзі 2 листопада 2008 року в актовій залі Колегії святого Йосафата в Римі відбулася презентація двох книг Владики Мирослава Марусина: «Архіпастир скитальців Архиєпископ Іван Бучко» та «Життя моє – Христос. Рефлексії у 60-ліття священичого служіння». На презентації були присутні греко-католицьке духовенство, зокрема о. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ, о. д-р. Іван Музичка, відомий василіянський науковець та історик о. Порфірій Підручний, ЧСВВ. На презентацію також прибули з України професор Степан Павлюк, що написав передмову до книги „Життя моя – Христос” та д-р Михайло Перун, упорядник цієї книги. Святковий вечір провів о. Марко Ярослав Семеген.
Згодом 23 лютого 2009 року у Львівському інституті народознавства Національної Академії наук України відбулася повторна презентація цих двох книг. На презентації були присутні греко-католицьке та римо-католицьке духовенство, зокрема львівський греко-католицький архиєпископ Владика Ігор Возьняк, ЧНІ, Владика-емерит Софрон Мудрий, ЧСВВ, з Івано-Франківська, отець Прокопій Лотоцький, ЧСВВ, та відомі науковці, представники громадськості Львова, зокрема професор Степан Павлюк, професор Ярослав Дашкевич, та доктор Михайло Перун, упорядник книги «Життя моє – Христос».
Під час візиту третього Президента України Віктора Ющенка до Ватикану,
м. Рим (Італія), 01.06.2009.
Останній раз книга про владику «Архипастир скитальців Архиєпископ Іван Бучко» публічно була помічена 1 червня 2009 року під час візиту третього Президента України Віктора Ющенка до Ватикану, коли він відвідав Українську Папську Колегію Святого Йосафата в Римі.
Як ми усі знаємо, архієпископ Української греко-католицької церкви Мирослав Марусин на той час уже був важко хворим і, невдовзі покинув цей світ, відійшовши від нас 21 вересня 2009 року в Римі.
З того часу минуло 15 років і я ні разу не чув публічних подій, присвячених великому Архіпастору – владиці Іванові Бучку.
Сьогодні ми зібралися завдяки старанням ініціаторів для того аби пошанувати цю величну постать, яку незаслужено забули і яку повинен знати увесь український люд значно ширше та значно глибше.
Вашу увагу хочу звернути лише на дві дуже важливі сфери діяльності владики Івана Бучка, які власне, зазначені у назві доповіді.
2. Іван Бучко – просвітитель українців
Усе своє життя Іван Бучко був нестримним і палким прихильником освіти, самоосвіти та науки, що довів на власному прикладі та власною діяльністю. Після 8-ми років навчання, 2 червня 1911 року він успішно склав випускні іспити у Львівській академічній гімназії. Одразу після закінчення гімназії Іван Бучко вступив на навчання до Львівського університету на правничий факультет, однак уже 20 листопада 1911 року за наполяганням слуги Божого митрополита Андрея Шептицького Іван Бучко виїхав до Риму (Італія) на навчання на теологічні курси в Українській колегії. У червні 1913 року Іван Бучко успішно здав перші іспити для отримання ступеня бакалавра Богословія.
Ректор Малої семінарії (Інститут св. Йосафата) Іван Бучко серед своїх вихованців, м. Львів, вул. Сикстуська (тепер Дорошенка)
Під час Першої світової війни Іван Бучко переїхав до Української духовної семінарії у Кромержижі на Моравії (Чехія), де завершив своє богословське навчання, здавши кінцеві іспити. 16 жовтня 1915 року Іван Бучко повертається до Львова і згодом восени 1916 року його призначають Префектом Львівської духовної семінарії, де він перебував до лютого 1919 року[1].
У 1921 році в Римі отець Іван Бучко захистив докторат і одержав ступінь доктора догматичного богослов’я. З того часу був на посаді ректора Малої Духовної Семінарії в Римі та викладача догматики. У 1922-1929 роках отець Іван Бучко прийняв служіння ректора Малої семінарії (Інститут св. Йосафата) в м. Львові, одночасно професора Греко-католицької теологічної семінарії. В той час появилися деякі його рецензії в науковому журналі «Богословія» і статті в «Ниві».
У 1923 році стає одним з ініціаторів Богословського Наукового Товариства і його першим скарбником.
Коли 28 жовтня 1929 року консисторія кардиналів іменувала Івана Бучка Кадійським титулярним єпископом та єпископом-помічником Львівським, з того часу владика Іван став правою рукою митрополита Андрея, допомагаючи йому в багатьох важливих справах Церкви.
Під час проведення з'їзду «Українська молодь — Христові» у Львові. На передньому плані (зліва внизу) єпископ Іван Бучко, м. Львів, травень 1933 р.
У 1930-х рр. Іван Бучко відзначався активною громадською діяльністю. Зокрема, владика Іван був одним із організаторів з'їзду «Українська молодь – Христові» (травень 1933-го, коло 100 тис. учасників). Власне 1933 рік був проголошений Апостольським Престолом Роком Христа з нагоди 1900-річчя розп'яття, смерті та воскресіння нашого Спасителя. Іван Бучко, якого тоді називали «Батьком Свята – Українська молодь Христові»[2], персонально тричі їздив до Варшави за отриманням дозволу на цей духовний захід (лише втручання папського нунція врешті позитивно вирішило справу). Владика Іван безпосередньо разом з Микитою Будкою очолював практично усі Богослужіння цього величного заходу, очолював процесії, приймав присягу молоді на вірність Христові і освячував прапори. В той час владика Іван Бучко був активним учасником конференції єпископату, міжнародних конгресів тощо. Для періодичного функціонування молодіжного духовного з’їзду Іван Бучко створив Католицьку Акцію Української Молоді (КАУМ і «ОРЛИ»), морально й фінансово допомагав Марійським Дружинам. Разом з тим, владика активно виступав проти польського окупаційного режиму на західно-українських землях, проти гітлеризму, комунізму й антисемітизму, що часто викликало різке несприйняття у відповідних антиукраїнських колах державного та політичного походження.
Нам відомо, що є архівні документи, які засвідчують активну діяльність владики Івана, особливо в період пацифікації, коли він їздив теренами Східної Галичини та збирав свідчення і фотографії, які представив у своїх звітах до високого престолу у Ватикані. Безперечно, за непримиренну проукраїнську позицію владику ненавиділи не лише шовіністи та польська окупаційна влада. Уже через кілька місяців після приходу Червоної армії в Галичину, а саме в грудні 1939 року, львівське НКВД завело агентурну розробку під кодовою назвою "Ходячие" (рос.). До кола "об'єктів", котрі проходили по цій справі, потрапили ієрархи УГКЦ – митрополит Андрей Шептицький, архієпископ Йосип Сліпий, єпископи Микита Будка та Іван Бучко, прелати Леонтій Куницький і Олександр Ковальський, канонік Василь Лаба, Климентій Шептицький, та чимало інших священиків – усього 50 осіб[3].
Вершиною діяльності владики Івана Бучка, як просвітителя, було заснування ним у 1951 р. Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Європі, штаб-квартира якого розташовувалася в невеликому французькому містечку Сарсель недалеко від Парижу. З цією метою архієпископ української греко-католицької церкви Іван Бучко викупив нерухомість – готель «Босіжур»[4]. Так у приміщенні готелю «Босіжур» був створений науковий осередок НТШ. По суті Наукове товариство імені Шевченка стало еміграційною Академією Наук для поневоленого українського народу.
Готель "Босіжур", нині осередок Наукового товариства імені Шевченка, м. Сарсель
3. Іван Бучко – заступник українців
Після арештів у 1945-46 рр. більшовиками в Україні всього єпископату владика Іван Бучко залишається єдиним представником Української Греко-католицької Церкви у Ватикані. Він засновує у 1945 році Український допомоговий комітет у Римі, завданням якого була допомога українським біженцям, що опинилися в Італії, полоненим і студентам. З благословення Папи Пія ХІІ він перебирає духовну опіку над втікачами від більшовицького режиму в Україні на Заході.
На цьому поприщі єпископ Іван показав себе не тільки як духовний батько та архипастир, але як великий громадянин і патріот України. Маючи зв’язки з впливовими особами і прямий доступ до Святішого Отця Пія ХІІ, він захищає своїх українців від насильницької репатріації, піклується про матеріальну допомогу для дітей і немічних.
Завдяки його зусиллям багато переміщених осіб з таборів могли дістати дозвіл на поселення у Європі і Америці. Надзвичайно дбайливо опікувався становищем українських вояків з Дивізії «Галичина», які перебували в таборі Ріміні (Італія). Було організовано матеріальну допомогу (одягом, харчами і грішми). яку надавав Ватикан переважно зі своїх фондів. Опіка над полоненими вояками з Дивізії «Галичина» (близько 10 000) у таборі біля Ріміні полягала у зв'язках з ватиканськими, італійськими та міжнародними колами, налагодженні листування та постачання підручників і приладдя для таборових шкіл. Коли постала загроза їх видачі у руки НКВД, Іван Бучко вночі наніс таємний екстрений візит до Папи, результатом якого стало посилення вимог до британської влади щодо недопущення відправки дивізійників на вірну смерть. Пізніше, завдяки зусиллям владики Бучка чимало вояків Дивізії змогли вступити до університетів і навіть отримувати стипендії під час навчання.
Владика Іван Бучко в розташуванні табору для інтернованих вояків Дивізії «Галичина», м. Ріміні (Італія), 1948 р.
Очевидно, як високопоставлена духовна особа, владика Іван володів багатьма титулами та номінаціями, але слід згадати світські титули та звання: Почесний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка та один із засновників його європейського центру в м. Сарсель (Франція), доктор Українського вільного університету та Українського технічного господарського інституту в м. Мюнхен (Німеччина).
Висновки
На завершення слід сказати наступне. Справді, велична постать владики Івана Бучка потребує сьогодні серйозних досліджень істориків, біографів та науковців, адже є ще великий обсяг неопрацьованих архівних справ та матеріалів, які перебувають у Ватикані, в бібліотеці Колегії святого Йосафата в Римі, у ЦДІА м. Львова та у приватних бібліотеках. Деякі матеріали родинного характеру були надані науково-видавничому центру «Опілля» родичами владики Івана (фотокопії та приватні листування і святкові привітання) уже після видання книги. Сподіваємося, що сьогоднішні заходи вшанування пам’яти великого сина українського народу, Архіпастиря скитальців Івана Бучка стане початком популяризації та відкриття його великого земного подвигу на прославу Бога та України.
Перелік джерел
Великий А., о. Архипастир Скитальників: Преосвященний Кир Іван Бучко (1915-1929-1949-1950) / Великий А.; ― Рим-Париж, 1949. ― Українська Папська Колегія св. Йосафата в Римі. ― 62 с.
2. Ленцик В. Архипастир Скитальців // Свобода. — 1974. — № 172, 25 вересня.
3. Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. Вісті із Сарселю. Неперіодичний бюлетень Акції — С. Париж — Мюнхен, 1974, Ч.16. С. 3.[1] [Архівовано 31 липня 2019 у Wayback Machine.].
4. Назарко І. Архієпископ Іван Бучко (1891—1974) [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] // Український історик. — 1975. — № 03—04.
5. Мединський С. Дивізійними стежками (спогади). ― Торонто (Канада), 1991. ― С. 152.
6. Паславський І. В. Бучко Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 421. — ISBN 966-00-0734-5.
7. Українська молодь Христові. Пропам'ятна книга. Автор: Упоряд. Микола Грушкевич. Опубліковано: Рим-Парма, 1991. Сторінок: 464 с. Видавництво: Український Католицький Університет ім. св. Климента Папи, Видання Української Католицької Enapxії св.свщм. Йосафата в Пармі.
8. Архіпастир скитальців архієпископ Іван Бучко / М. Марусин ; ред. В. Лаба; літ. ред. О. Якимів; НАНУ Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського; Науково-видавничий центр "Опілля-Л"; — Львів : Опілля, 2008. ― 360 с.
9. Правдивий Архипастир церкви Преосвященний Кир Іван Прашко. Автор: Упоряд. о. Дмитро Сенів. Опубліковано: Мельборн, 2008. Сторінок: 400 с. Видавництво: Вид-во не зазначене.
10. Василь Білас. Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ. Історична правда: веб-сайт. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/15/36016/ (дата звернення: 17.09.2024).
11. Остап Кривдик. Монастир української енциклопедії під Парижем. Історична правда: веб-сайт. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/1/53696/ (дата звернення: 17.09.2024).
[1] Архіпастир скитальців архієпископ Іван Бучко / М. Марусин ; ред. В. Лаба ; літ. ред. О. Якимів ; Львів: НАНУ Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Науково-видавничий центр "Опілля-Л".
[2] Українська молодь Христові. Пропам'ятна книга. Автор: Упоряд. Микола Грушкевич. Опубліковано: Рим-Парма, 1991. Сторінок: 464 с. Видавництво: Український Католицький Університет ім. св. Климента Папи
Видання Української Католицької Enapxії св.свщм. Йосафата в Пармі.
[3] Василь Білас. Агентурна справа "Ходячие". НКВД проти УГКЦ. Історична правда: веб-сайт. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/15/36016/ (дата звернення: 17.09.2024).
[4] Остап Кривдик. Монастир української енциклопедії під Парижем. Історична правда: веб-сайт. URL: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/1/53696/ (дата звернення: 17.09.2024).
コメント